Артем Білик: «Україна не продукує ключові позиції для зведення каркасів»

В середньому 80-85% української металопродукції йде на експорт, тоді як частка імпорту на внутрішньому ринку в останні роки коливалася в межах 22-30%. Якщо ділова активність в економіці зростає, збільшується й питома вага імпорту, і навпаки. За окремими позиціями імпорту вітчизняні аналоги відсутні.

Коли до третини власного ринку становить імпорт, вітчизняним виробникам варто замислитися про імпортозаміщення. Українські металурги мають змогу виробляти ту продукцію, що зараз імпортується, але не завжди для імпортозаміщення є достатні передумови. Обсяг певного сегменту металоринку має бути достатнім, щоб покрити інвестиції у виробництво нової продукції.

Про те, яких видів сталі та металопродукції й чому не вистачає на внутрішньому ринку, як проходить процес імпортозаміщення та про його тонкощі в інтерв’ю GMK Center розповів Артем Білик, к.т.н., доцент кафедри металоконструкцій Київського національного університету будівництва і архітектури (КНУБА), науковий консультант асоціації «Український центр сталевого будівництва» (УЦСБ), керівник профільного підкомітету ТК301 Міністерства розвитку громад та територій України.

Наскільки українська металопродукція відповідає європейським стандартам і євросортаменту?

– Українські металурги наразі освоїли випуск металопродукції, що відповідає вимогам цілого ряду європейських стандартів. При цьому така металопродукція не лише експортується, а й випускається для внутрішнього ринку, як правило, з подвійною сертифікацією. Це дає змогу використовувати сталь для виробництва конструкцій і виробів для поставок на експорт.

Постійно на складах вітчизняних металотрейдерів присутній гарячекатаний лист, кутик, гнутозварні замкнені профілі та кругла труба з європейськими сертифікатами. Детальніше актуальні позиції металопрокату, які доступні на складах, можна подивитися на сайті УЦСБ, база регулярно оновлюється.

Також українські металурги зараз випускають оцинкований і фарбований лист у рулонах, який відповідає вимогам європейських стандартів, і успішно поставляють його на експорт.

Яку затребувану на ринку металопродукцію українські металурги взагалі не виробляють або випускають в обмеженій кількості?

– Перш за все йдеться про рулонний прокат із полімерним антикорозійним покриттям. Близько 90% такої продукції традиційно імпортується із КНР, ЄС, Туреччини та інших ринків. На жаль, Україна, маючи величезний виробничий потенціал, не продукує ключові позиції для зведення каркасів.

Також це стосується сортаменту фасонного прокату: в Україні досі не виробляють двотаври з паралельними й широкими гранями полиць, квадратні та прямокутні гнутозварні замкнені профілі середнього і великого розміру, швелери з маркою сталі S355 і вище тощо.

Впровадження виробництва євросортаменту може підвищити ефективність проєктних рішень, скоротити строки виробництва металоконструкцій, значно збільшити експортний потенціал. Крім того, Україна не виробляє оцинкований рулон завтовшки понад 2 мм і з цинковим покриттям більше 275 г/кв. м, який актуальний для ряду сучасних рішень, зокрема у будівництві зерносховищ.

Виробництво деяких позицій звичайного сортаменту, які зникли з пропозиції у зв’язку з тим, що вироблялися заводами на тимчасово окупованій території, може бути відновлене на інших підприємствах.

Чи правда, що сегмент нержавіючих марок і спецсталей (наприклад, броньових) у нас дуже слабо закритий власними виробництвом?

– Так, в Україні майже не виробляється високоякісна тонколистова нержавіюча сталь, яка широко використовується в багатьох виробах як будівельної, так і інших галузей економіки.

Значний перелік сучасної металургійної продукції вже виробляється, але майже не поставляється на внутрішній ринок. Наприклад, сталі підвищеної міцності, високоміцні, атмосферостійкі сталі. Лист підвищеної міцності в марках S420, S460 і вище має бути не рекомендованою позицією, а доступний на металобазах в ходовій товщині: 6, 8, 10, 12, 14, 16, 20, 24, 30 мм, щоб його можна було застосовувати в проєктах на більшості об’єктів.

В Україні є значна ніша для застосування фасонних профілів зі сталей підвищеної міцності, особливо євросортаменту.

Крім того, є попит на спеціальні сталі – зносостійкі, температуростійкі, броньові. Власний прокат броньових сталей у малих і середніх товщинах може бути не лише стратегічним кроком держави в умовах війни для оснащення власних систем захисту та спецтехніки, які виготовляють в Україні. Це може також відкрити нові ринки, традиційно зайняті переважно продукцією країн Північної Європи.

В сумі здійснення зазначених кроків дасть змогу підвищити частку якісних металоконструкцій на вітчизняному ринку, знизити металоємність і підвищити довіру до сталі як універсального рішення для будь-яких завдань будівництва і не тільки.

Чи відбувається в Україні процес імпортозаміщення дефіцитних марок сталей і видів металопродукції? Чи можете ви навести конкретні факти імпортозаміщення?

– Процеси зменшення імпорту сталі мають місце, хоча й пов’язані з багатьма факторами. Уже істотно зросло виробництво оцинкованого прокату. І якщо заміщення російського і китайського імпорту пояснюється нещодавнім запровадженням антидемпінгових митних заходів, то зниження імпорту металу з Туреччини та ЄС – це результат роботи українських металургів.

Україна не виробляє сталь для автопромисловості. Я чув тезу, що, мовляв, якби в нас з’явилися великі автопідприємства, тобто попит, то з’явилася б і пропозиція. На вашу думку, наскільки виправдана така теза?

– Така теза має сенс. В умовах стабільного попиту набагато простіше приймати рішення щодо інвестування у виробництво нової продукції. Виробництво продукції з високою доданою вартістю має бути стратегічним напрямом для України, яка, крім вигідного геополітичного розташування, досі має значний інтелектуальний і виробничий потенціал.

Якщо приймається рішення про імпортозаміщення того чи іншого виду металопродукції, про які строки реалізації може йтися?

– Як правило, строки реалізації великих проєктів становлять три і більше років. Так, перший етап проєкту створення цеху з виробництва холоднокатаного прокату, оцинкованого і фарбованого рулону на ММК ім. Ілліча у Маріуполі передбачається завершити до 2025 року.

На вашу думку, які основні виклики стоять зараз перед вітчизняною металургійною галуззю?

– Впровадження новітніх технологій, розширення лінійки продукції та розвиток внутрішніх ринків є не єдиними питаннями в розвитку вітчизняного сталевого виробництва. Наразі металургійна галузь стоїть перед значним викликом – необхідністю екологізації виробництва.

Фактори забруднення планети та глобального потепління змушують провідні країни вживати заходів з контролю і зменшення викидів у сфері виробництва будівельних матеріалів, в тому числі сталі. Так, Євросоюз встановив для себе як політичну ціль повну декарбонізацію до 2050 року, зробивши ставку на побудову нової економіки та проголосивши «зелений новий курс» – Green New Deal. Цей план передбачає не лише зміни в ЄС, а й створення навколо Євросоюзу більш чистого простору країн-сусідів шляхом оподаткування «СО2-вмісту» імпортованої в ЄС продукції та сервісів.

Податок на викиди вуглекислого газу (Carbon Вorder Аdjustment, СВА) стягуватимуть при ввезенні товарів до ЄС, виходячи із обсягів викидів СО2 в процесі їх виробництва. Після запровадження СВА платежі українських компаній під час експорту до ЄС можуть зрости на €566,3 млн на рік, майже 94% від цієї суми доведеться платити гірничо-металургійним та енергетичним компаніям.

Єврокомісія також вирішила підтримувати проривні технології екологічно чистої сталі, що ведуть до процесу виробництва сталі з нульовими викидами вуглецю. Деякі країни вже відреагували на такі кроки. Зокрема, китайський уряд посилив завдання щодо заміщення потужностей на період планування 2021-2025 рр., оскільки проводить політику усунення застарілого обладнання для виробництва сталі та поступового досягнення вуглецевої нейтральності до 2060 року. Країна має намір замінити за цей період більше ніж 230 млн т застарілих потужностей новими печами. Металургійна компанія ArcelorMittal також розробила технологічну стратегію з низьким рівнем викидів, яка націлена не лише на використання альтернативних сировинних ресурсів та перетворення викидів CO2, а й на пряме уникнення викидів (Carbon Direct Avoidance).

Слід зазначити, що саме будівельна галузь посідає наразі одне з перших місць за викидам парникових газів. А потенціал переробки або повторного використання сталевих елементів у будівництві сягає 98%, що більше, ніж для будь-якого іншого матеріалу. В Україні наразі в середньому частка металобрухту становить для сталевиробництва 20-25%, що дуже мало порівняно з ЄС, де у виробництві сталі використовують близько 50% металобрухту, а деякі марки сталей уже містять до 98% вторинної сировини. Отже, збільшення використання вторинної сировини у виробництві сталі та вибір продуктів із меншим вмістом первинної залізорудної сировини дасть змогу значно знизити викиди у процесі виробництва української продукції.

Покращення фізико-механічних характеристик сталі із застосуванням новітніх технологій, зокрема термомеханічно зміцненого прокату, здатне значно зменшити викиди за рахунок зменшення металоємності каркасів. Паралельно новітні розробки у металургії спрямовані на збільшення частки енергії, виробленої з відновлюваних джерел для виробництва сталі. Сталь – екологічний місцевий матеріал, який може стати основою досягнення цілей сталого розвитку як у будівельній галузі, так і в економіці нашої країни загалом.

Юрій Григоренко, GMK Center